since 2009
Назад в События

Різдвяні традиції українського народу

6 Январь 2017

В давній українській традиції для належного святкування різдвяно-новорічних обрядів важливою була завчасна й серйозна підготовка.

Обов’язково з пори жнив дбайливо зберігали обжинкового Рай-Дідуха (Дідуха), в який встромляли стебла різних злакових культур (жита, пшениці, вівса та т.і.) та відбирали м’яке пахуче сіно. До свят завершували практично всю важливу роботу по господарству і ретельно прибирали в будинках — вибілювали помешкання й квітами розмальовували димохід, застеляли нові або чисто випрані скатерки й рушники.

Обов’язково намагалися купити обновку (новий одяг) для всіх членів родини і новий посуд (макітри, горшки, коцюби й макогони). Із воску власної пасіки люди виготовляли святкові свічки, приказуючи спеціальні замовляння і молитву.

У підготовці до різдвяно-новорічних свят були задіяні і малі і старі. Бабусі, деручи перо на подушки, попутно навчали дітвору колядувати, щедрувати і засівати. Хлопці та дівчата, готуючись до колядок, збиралися гуртом, виготовляли ритуальні наряди, вчилися виконувати дійства з вертепом і різдвяною зорею. Також обирали свого головного отамана («березу»), побажальніков (той, хто бажатиме), скарбника, міхоношу (той, хто носитиме мішок) та інших виконавців.

Різдво в Україні — злиття християнських та язичницьких звичаїв.

Напередодні Різдва — 6 січня ще вдосвіта господар і господиня ритуально готували Божу їжу — кутю та узвар. Для цього особливим чином у печі накладалися дрова, які годилося запалювати «живим вогнем» (потерши деревом об дерево, або кресалом), в пізнішій традиції вже користувалися сірниками.

Для куті бралася завчасно потолченная і вимочена пшениця, а також «непочата» — набрана до сходу сонця вода, яку, вважали, освятив уночі сам Бог Сонця. Це стосувалося і книшів, які виймали з печі «до світла», а в піч садили калачі та пісні пиріжки. Книш випікали, замішуючи його як звичайний хліб, і кладучи зверху маленький хлібець, який звали душею і призначали для духів-Ладу, тобто душ померлих предків. Потім господиня готувала на досвітній воді і в новому горщику голубці та інші страви, яких мало бути дванадцять.

Особливо слідкували, щоб Божа їжа була вийнята з печі зі сходом сонця. Для остаточного приготування куті до звареної пшениці додавали мед, волоські горіхи, мак та родзинки (пшениця вважалася символом вічного життя, а мед — вічного щастя святих на Небі). Варячи узвар готували із сухофруктів (яблук, груш, слив, вишень).

Коли Божа їжа та книші вже на лавці, то із першим променем сонця господар відкривав хатні двері, комори, клуні, стайні і навіть ворота, бо, вважалося, що на землю сходить бог урожаю, достатку і багатства. Чарівним зіллям (маком-видюком) люди обсипали усю домашню живність, щоб віднадити злу силу й ще раз перевіряли чи все готове до Свят-вечора. Тоді вже годилося внести до хати «Святки». Для цього батько брав за руку старшого хлопчика і йшов з ним до стодоли, несучи непочату воду, а хлопчик — три колоски. Там вже стояв приготовлений Рай-Дідух та 12 вязанок запашного сіна. Все це кропили досхідною водою і, примовляли молитву: «Милостивий Боже, і ти, Сонце праведне, з Святим Різдвом! торік дали ви урожай, дали добро, багатство й здоров’я … Пошліть іще краще цього року!»

Потім брали Рай-Дідуха й сіно та несли до оселі, де господиня зустрічала їх з книшем та запаленою свічкою. Згодом усі разом встановлювали Дідуха на покуті, встеляли сіном стіл та долівку, і дітки ритуально каталися по підлозі, щоб не переводилася живність.

Згідно традиційного українського світогляду Рай-Дідух був в собі дідухів-пращурів, духу житла, добрих духів-Лада. Останні, вважалося, після жнив вселяються в сніп-Дідух і з ним переходять з ниви до клуні. А інші духи-Лада переходять з полів у ліси, гори і долини. Саме на Вілію духи разом із Дідухом, якого ще звуть «Раєм» (бо саме там перебувають душі), входять до оселі людей і для них господарі влаштовують Святу Вечерю. На цю Багату Кутю крім добрих духів приходять і бог урожаю та бог домашніх тварин.
До тих пір поки Рай-Дідух стоїть на покуті суворо заборонялося виконувати будь-яку роботу, окрім догляду за худобою. У цю пору господині навіть виносили з оселі віника, щоб не підмітати в хаті. Святим називали не лише вечерю 6.01, але й наступні вечері аж до Щедрого Вечора 13.01. У цю пору годилося лише святкувати й не працювати.

Місце ж Дідуха в хаті звалося «Раєм», бо там, вважали, з цього часу перебуватимуть душі пращурів-покровителів роду і дому.

Поверх сіна на столі стелили першу скатерку для добрих душ та, розклавши по краях чар-зілля або часник, застеляли другу скатертину — для людей. Посеред столу господар ставив для духів книша, а господиня паляницю, в яку вставляли свічку.

Кутю та узвар урочисто переносили на покуть, попередньо зібравши з куті сухий верх для живності. Діти в цей час магічно квоктали і дзижчали, щоб кури й бджоли велися. Кутю накривали книшем, узвар — паляницею й, попоравши худобу, всі чекали настання сутінок.

Готуючись до вечері, родина вбирала ошатний одяг й нетерпляче чекала першої зорі на нічному небі, бо цілий день потрібно було постити і нічого не їсти.

Вийшовши у двір, діти стежили за небом і з появою зірки, заходили в хату й сповіщали довгождану звістку. З цього моменту можна було розпочинати Святу Вечерю.

Українські звичаї на Святий вечір — ніч перед Різдвом

Першим за стіл сідав господар, а за ним по старшинству й інші. Всі поважно продували лави, щоб не присісти на Духа, бо вважалося, що на багату кутю приходять духи предків. Під час святої вечері не годилося вставати з-за столу (це могла робити лише господиня, яка сідала перед столом), розмовляли поважно й не голосно.

В Вілію, напередодні Святої Вечері, не гоже було ходити в гості чи до іншої хати, а також нічого не позичали. Все намагалися бути вдома разом і навіть подорожуючі воліли повернутись до цього дня додому. Починаючи Святу Вечерю, господар з молитвою набирав з горщика у нову макітру кутю, додавав тертого маку та медову ситу й ставив на стіл (де горіла запалена свічка, лежав книш та паляниця). Насамперед годували худобу й домашню живність.

Потім найстарший господар брав ложкою кутю й промовляв молитву за покійних дідів і батьків, запрошуючи їх на вечерю. Для них та відсутніх членів родини на столі спеціально ставили дві чарки і тарілки (з них ніхто не їв і туди насипали куті). В деяких районах зберігся звичай підкидати ложку куті до стелі, приказуючи, щоб Бог послав багато приплоду в господарстві. Потім господар підносив чарку та виголошував молитву за сущих членів родини. За вечерю чарка чергою обходила всіх дорослих родичів, а страви споживали зі спільних мисок.

Вважалося доброю прикметою, коли на Святу Вечерю приходили одинокі, бідні, неприкаяні люди. Їх щедро приймали й догоджали.

За традицією, на Святвечір, мало бути «багато» — 12 пісних страв: кутя, узвар, горох, капусник, рибні страви, голубці, борщ, вареники, млинці, каша, пиріжки, гриби. Після вечері, яка тривала кілька (3-4 ) годин, кутю та деякі інші страви не прибирали зі столу, а залишали для духів, які будуть сідати за Святу вечерю вдруге. для них також ставили склянку води та чистий рушник.

Після вечері люди починали співати колядки, які ще з дохристиянських часів присвячувалися створенню Світу, Богу-сонцю, урожайності і приплоду домашньої живності. Ворожили по стебелькам, які витягували з-під скатерки на столі. Потім батьки обдаровували дітей, гостей та один одного грішми й дарунками, що символізувало майбутній достаток й багатство.

Після Святої Вечері й частування не годилося спати, особливо господареві та господині, які прилягали відпочити одягнутими, щоб не заснути. Намагалися без потреби не виходити з хати чи з двору й нічого не позичати до ранку. Лише діти могли віднести обрядову їжу дідусям, бабусям чи хрещеним батькам, які мешкали поряд.

Віконця осель всю ніч виблискували світлом, бо й свічки не гасили на Святий Вечір, вони самі мали догоріти повністю. Всі розмови велися спокійно, поважно й стосувалися вони предків роду та господарства. Не можна було злитися, сваритися, казати щось погане, бо це могло збутися, оскільки в цю ніч злі духи, відьми й інші недобрі сили блукали під вікнами і все чули.

Святкування Різдва

Під ранок до сходу сонця починали ходити хлопчики-віншувальники (дівчаткам ходити з вітаннями не годилося) і «віншували».

Віншувальникам дуже раділи, бо господарі переживали, щоб першою не прийшла особа жіночої статі. Тому радо обдаровували хлопців грішми та гостинцями (цукерками, яблуками, горіхами, книшиком і т.д.).
7 січня святкували перший день Різдва Христового (годилося відзначати три дні 7 — 9.01). Вранці вся родина або кілька представників йшли до церкви на святкову молитву, яка присвячувалася спогадам про народження Ісуса Христа. Повертаючись із церкви люди радо віталися:

— Христос народився! — Славіте його! або — З Святим Різдвом будьте здорові!

Іноді, вранці господар знову ставив свічку, обкурював хату, кропив святою водою, господиня мила посуд і всі ще раз з молитвою сідали за пісний стіл. І тільки після цього ще раз милися миски, ложки й накривали скоромні страви, люди розговляються, бо піст скінчився. До Різдва спеціально підгодовували й кололи кабана, щоб приготувати ковбасу, кишку (кров’янку), холодець, сальтисон, печеню з гречаною кашею. Готували також одну молочну страву.

Після такого ситного обіду господар клав на порозі сокиру й домочадці, переступаючи через неї, виходили з дому. Господар йшов порати худобу, а літні люди й молодь йшли в село для спілкування. У перший день Різдва в гості майже не ходили. Лишень одружені діти (з невісткою чи зятем) мали відвідати по обіді своїх батьків, казали, що везуть «дідові вечерю».

Уже під вечір йшли перші дитячі ватаги колядників, кожен мав через плече торбинку, куди складали гостинці. Питали у господарів кому колядувати (найчастіше синові чи дочці), ставали перед «застільним вікном» і виспівували магічні вірші-молитви. Люди з вірою, надією та повагою ставились до таких щиросердних «вісникам добра і щастя».

Увечері до громадської коляди «людно» готувалися біля церкви чи школи парубоцькі громади. Обирали свого керівника — Березу (Брезая), латкового (збирає сало й ковбаси), хлібоношу, скарбника, звіздаря (носить зорю), дзвонарів, танцюристів, скрипалів. Колядувати годилося кілька ночей, допоки обійдуть кожну оселю в поселенні.

Счастье в Одноклассниках   Счастье в Facebook   Счастье в Tweeter   Счастье В Контакте   Счастье в Google+

Предыдущая запись

img

Украинские артисты рассказали, как встретили 2017 год

Следущая запись

img

Рената Штифель творит добро для детей Украины